додому Бердичів Бізнес 7 жовтня в історії міста Бердичева

7 жовтня в історії міста Бердичева

119
0

1925 р. — цього дня стан бердичівського кармелітського монастиря обстежила місцева комісія. Висновки комісії були невтішними: “…2. Становище цього історичного пам’ятника катастрофічне і ось чому: а) розвалюються стіни фортеці та башти, б) повикидано й валяються гармати, в) позбивано й валяються фрагменти ліпки, г) цегла середньовічних будівель підводами розвозиться міщанами, д) в склепах ті міщане добувають собі глину як будівельний матеріял і т.п.”. На підставі матеріалів комісії та доповідної записки, підготовленої науковцем Тодосом Мовчанівським, Бердичівський Окрвиконком прийме рішення “…монастир Босих Кармелітів зі всією територією, костьолом, помешканнями та майном лічити підлягаючими рішучій охороні збоку окружної інспектури наросвіти”. Наступного року в будівлях монастиря буде відкрито соціально-історичний музей. Ще через два роки територію колишнього кляштора, обмежену його мурами, загальною площею три з половиною квадратних кілометри, оголосять державним історико-культурним заповідником.

1923 р. — у двоповерховому приміщенні, що розташоване по вулиці Червоній, засновано бердичівську трудову школу №7 з українською мовою викладання. На момент відкриття школа мала 9 класних кімнат, в них навчалося 202 учня. Перший випуск трудової школи №7 відбувся у червні 1926 року.

1895 р. — у Бердичів приїхала комісія на чолі з професором С.Г. Войславом, яка при участі інженерів, а також членів товариства по влаштуванню в Бердичеві водопроводу, здійснила огляд декількох місць, найбільш зручних для виконання розвідок і влаштування артезіанських криниць. Через декілька років – у жовтні місяці 1898 р. – на основі цих досліджень у місті з’явиться водогін, який побудувало акціонерне товариство “Общество Бердичевского водоснабжения”.

1809 р. — власник містечка Бердичева князь Матвій Радзивілл на північній окраїні містечка влаштував своїм коштом лікарню на 30 осіб з усім необхідним обладнанням. За його клопотанням імператор Олександр I дозволив назвати цю лікарню на честь Великої княгині Єлизавети Олександрівни. По закінченні будівництва та придбання всього необхідного обладнання саме цього дня лікарня була передана до відомства Приказу громадського призріння (Приказ громадського призріння — установа в царській Росії, що відала закладами, утримуваними на громадські кошти, наприклад, дитбудинками, лікарнями, богадільнями і т. ін.). Будівля Єлизаветинської лікарні проіснує до середини XX ст., саме на землях, що вона займала, вже у радянський період буде сформовано комплекс будівель лікарняного закладу, відомого нині як Центральна міська лікарня.

1593 р. — в інвентарі маєтків Тишкевичів, датованому 7 жовтня 1593 року, з’являється писемний опис міста Бердичева: “Город новооседлый Бердичев (під терміном “новооседлый” тут слід розуміти як повторно заселений), находящийся на реке Большая Пята, в котором повинностей никаких нет, ибо дана ему воля этим летом. В том местечке замок на городище, в котором построены: спереди над вратами башня, в стене 4 светлички и 6 домиков, на горке зал построен большой, пекарня, сени, коморы, напротив сеней начали строительство башни. Городище стенами обставлено, вокруг замка пригород. Возле замка гребля, став, млын с четырмя колесами, который орендует до 1599 года за 100 коп в год еврей”. З інвентарного опису також відомо, що Федір Тишкевич на двадцять років звільняє селян-переселенців від податків. Саме тут, згідно історичної карти Київської Руси, яку склав історик Леонід Махновець (1919-1993), проходив торговий шлях із Києва на захід. На думку археолога-дослідника Тодосія Мовчанівського (1899-1938), Бердичів виник навколо митниці на одному з шляхів, який зв’язував королівство Польське з Україною.

http://my.berdychiv.in.ua/