додому Бердичів 5 серпня в історії міста Бердичів

5 серпня в історії міста Бердичів

102
0

2012 р. — у селищі Гришківці помер Микола Митрофанович Бей (1924-2012) – учасник Великої Вітчизняної війни, хірург, Почесний громадянин Бердичівського району, що народився в селі Білоцерківка (нині село Хмельове Бердичівського району) в багатодітній родині. З початком Великої Вітчизняної війни разом з друзями-однокласниками Микола Бей організовує підпільну групу, з 1944 року воює в лавах Червоної Армії. По закінченні війни Микола Митрофанович отримує медичну освіту та працює хірургом у Бердичівській районній лікарні. За час роботи хірургом, а це більш як тридцять років, Микола Бей провів понад 15 000 операцій, врятувавши тисячі людських життів. У 2010 році під час 27-ї сесії Бердичівської районної ради депутати одностайно прийняли рішення про присвоєння партизану, фронтовику, “Праведнику світу”, колишньому хірургу районної лікарні Миколі Митрофановичу Бею звання “Почесний громадянин Бердичівського району”. Похований Микола Митрофанович Бей на кладовищі у селищі Гришківці Бердичівського району.

2008 р. — у Бердичеві вперше відбувся міжнародний турнір з футболу серед юнаків 1993-1994 р.н. пам’яті видатного футболіста та тренера, уродженця Бердичева Анатолія Кириловича Пузача (1941-2006). До нашого міста прибули юнацькі команди з Житомира, Вінниці, збірні міст Довбиша, Чуднова та збірна округу Міттельфранкен (земля Баварія, Німеччина). Перемогу у турнірі отримали молоді футболісти з Вінниці, які у фіналі перемогли гостей з Німеччини. Вихованці ДЮСШ Бердичева посіли почесне третє місце.

1997 р. — виконавчий комітет Бердичівської міської ради приймає рішення №414 про знесення будинку №26/2 по вулиці Свердлова, у якому до квітня 1996 року розташовувалась середня школа №9. Будинок, у якому свого часу діяли єврейська гімназія, у післяреволюційний час – трудова школа, у післявоєнний час – середня школа №9, через місяць припинив своє існування. У 2000 році на його місці була споруджена автозаправна станція.

1978 р. — цього дня у Бердичеві розпочались гастролі Московського цирку. Трупа у складі 25 чоловік провела виступи на літній естраді парку культури і відпочинку імені Т.Г. Шевченка.

1948 р. — цього дня 18 робітників та службовців Бердичівської електростанції, які приймали активну участь у якнайшвидшому відновленні її роботи після руйнації під час німецької окупації 1941-1944 рр., представлені до нагородження медаллю “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”. В цей період на електростанції працює біля 400 робітників за 4-змінним графіком.

1945 р. — у Свято-Троїцькій церкві Бердичева на пам’ять ікони Божої Матері Почаївської була відслужена Божественна Літургія. З цього дня православний храм став відкритий для богослужіння. Нагадаємо, що Свято-Троїцьку церкву закрили у 1917 році після Жовтневої революції, перше її відкриття відбулось у лютому 1942 року під час німецько-фашистської окупації, але церква діяла лише до 1944 року.

1892 р. — у Бердичеві відкрився рух на міській залізниці – конці. Єдина лінія пролягала від залізничного вокзалу вулицею Білопільською до монастиря кармелітів і закінчувалася неподалік монастирської арки. Ширина колії становила 1000 мм (метрова колія). На лінії протяжністю 3 км працювали 6 однокінних вагонів, вартість проїзду складала 5 копійок. Того ж року з’являється “Инструкція кучерам Бердичевской городской железной дороги”, де серед іншого визначено час знаходження кучера на службі: “Рабочий день кучера продолжается с шести часов утра до окончания движения”. Бердичівська конка постійно змінювала власників. До 1898 року вона належала купцю Мойсею Івановичу Зайцеву, що проживав у Києві. У 1898 році було організовано Бельгійське анонімне (акціонерне) товариство під назвою “Бердичевские трамваи” (Tramways de Berditcheff, societé anonyme á Bruxelles) Гергердта і Лауреля. У 1905 році конка від акціонерного товариства перейшла у власність бельгійського банкіра Емпена. Пізніше, 1913 року, планувалося розпочати електрифікацію лінії. Однак цим планам завадила Перша світова війна і лінію електрифіковано не було. Остаточно систему закрили у 1921 році. Частину кінно-залізничної колії розібрали, а частина так і залишилась лежати під товстим шаром бруківки та асфальту.

За матеріалами