додому Бердичів 25 квітня в історії міста Бердичів

25 квітня в історії міста Бердичів

23
0

2009 р. — у суботу в костьолі святого Марка Євангеліста, що був щойно збудований по вулиці Червонотравневій (мікрорайон Корніловки), вперше відзначили престольне свято. Службу Божу провів єпископ Київсько-Житомирської дієцезії Ян Пурвінський спільно з отцями Валерієм, Віталієм, дияконом Марком та їх колегами з Чуднова та Любара.

2000 р. — рішенням Виконавчого комітету Бердичівської міської Ради №270 за особисту мужність і героїзм, проявлені при звільненні міста Бердичева від фашистських загарбників у грудні 1943 – січні 1944 року, трудовий внесок у відбудову зруйнованого війною господарства, велику військово-патріотичну роботу, безпосередню участь у вихованні дітей та молоді та з нагоди 55-річчя Великої Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева” ветеранам Великої Вітчизняної війни Жукову Георгію Миколайовичу, Коваленку Веніаміну Дмитровичу, Свентіховському Михайлу Івановичу, Феніну Микиті Васильовичу та Коляді Степану Юхимовичу.

1995 р. — Житомирським управлінням по пресі зареєстрована благодійна громадська культурно-освітня польськомовна газета “Mozaika Berdyczowska”. Видавцем газети є Рада Бердичівського відділення Спілки поляків України, її тираж становить 1000 екземплярів. Головним редактором газети “Mozaika Berdyczowska” стає Фелікс Пашківський, згодом, по його смерті, газету очолила Лариса Вермінська.

1991 р. — у місті розпочала свою діяльність Рада ветеранів афганської війни.

1919 р. — на основі рішення комісії з підготовки до святкування дня 1 Травня, оголошенням завідуючого підвідділом Радянської Міліції товаришем Гладких пропонується всім квартирознімачам, балкони яких виходять на вулиці, прикрашати їх до 1 травня квітами, коврами і красною тканиною. Невиконання цього рішення буде рахуватись актом проти Радянської влади. Начальникам міліції і міліціонерам наказано суворо слідкувати за виконанням цього оголошення.

1911 р. — в Бердичеві в робітничій сім’ї народився Остап Йосипович Дарчук (1911-1999) – відомий оперний співак та педагог, заслужений діяч мистецтв України, професор Львівської державної консерваторії ім. М.О. Лисенка. За своє творче життя Остап Дарчук виконав понад сто партій класичного репертуару, озвучив 11 кінофільмів, записав у фонди московського та українського радіо 460 творів різних композиторів. Помер Остап Йосипович 21 серпня 1999 року. Похований у Львові на Янівському кладовищі.

1911 р. — у селі Слободище нині Бердичівського району народився Грабчук Максим Григорович (1911-1948) – старший лейтенант, командир понтонно-мостової роти 19-го відділення понтонно-мостового батальйону. У боях Великої Вітчизняної війни Максим Григорович із червня 1941 року. Воював на Південно-Західному, Донському, Сталінградському, 1-у Українському, 2-у Українському, 3-у Прибалтійському фронтах. Тричі поранений, контужений. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року за військову майстерність і мужність, виявлені в боях при форсуванні Дніпра Максимові Грабчуку привласнене звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі “Золота Зірка” (№1333).

1889 р. — в селі Скаківка Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії (нині Бердичівський район Житомирської області) в сім’ї священика Йосипа Остальського та його дружини Софії народився Аркадій Йосипович Остальський (1889-1937). Аркадій Йосипович навчався у Волинській Духовній Семінарії, 14 вересня 1911 року був рукопокладений в священний сан. На початку 1926 року ієромонах Аркадій був зведений в сан архімандрита, 15 вересня того ж року в Москві хіротонізований митрополитом Сергієм (Страгородським) у співслужінні з іншими архієреями в єпископа Лубенського, вікарія Полтавської єпархії. У 1937 році єпископ Аркадій призначений єпископом Бежецьким, вікарієм Калінінської єпархії. В роки гонінь на Церкву декілька разів заарештовувався, пройшов через Соловецькі табори. 7 грудня трійка НКВС по Московській області за ст. 58-10 ч.1 КК РРФСР засудила єпископа до розстрілу за “контрреволюционную фашистскую агитацию”. 29 грудня 1937 року Аркадій Остальський розстріляний на полігоні НКВС недалеко від селища Бутово під Москвою. Життя священомученика Аркадія Остальського було справжньою жертвою любові Богу та людям. Із сорока восьми земних років майже третину він провів у засланнях і тюрмах, закінчивши цей шлях мученицьким вінцем.