додому Бердичів 13 вересня в історії міста Бердичів

13 вересня в історії міста Бердичів

54
0

2013 р. — на Центральній площі міста Бердичева в урочистій обстановці відкрито пам’ятний знак – символічний кухоль живого Бердичівського пива, виготовлений з граніту. Цей кухоль – відзнака за смак, якість і справжність, які ось уже понад 150 років бердичівські пивовари дарують людям.

1984 р. — у Бердичеві на стадіоні машинобудівного заводу “Прогрес” під егідою обласної федерації футболу відбувся матч між командою футбольного клубу заводу “Прогрес” (Бердичів) та командою ветеранів футбольного клубу “Динамо” (Київ). За команду ветеранів “Динамо” грали такі корифеї радянського футболу, як Євген Рудаков, Віктор Банников, Йожеф Сабо, Андрій Біба, Володимир Мунтян та інші. Футбольний матч закінчився з нічийним рахунком 2-2.

1979 р. — у Бердичеві проводиться перший набір учнів у новостворену міську дитячу художню школу. Директором Бердичівської художньої школи став Микола Софронович Яцюк – педагог, художник, нині Почесний громадянин міста Бердичева (2005). Учні школи навчаються у двох орендованих кімнатах дитячої музичної школи у фортечному комплексі монастиря Босих Кармелітів, де Київською міжобласною спеціальною науково-реставраційною виробничою майстернею Держбуду УРСР проводяться роботи по ремонту та здачі в експлуатацію майбутніх класів художньої школи.

1948 р. — о 21.00 годині в селі Семенівка Бердичівського району було запалено факел Дашавського газу. Він сповістив про новий успіх газовиків, які працювали над будівництвом газової магістралі Дашава-Київ. На цей момент до столиці України залишилось прокласти 158 км газопроводу.

1930 р. — у Бердичеві в родині викладача історії технікуму хімічного машинобудування та виховательки дитячого будинку народився Семен Іоганович Майданник. Семен Іоганович значну частину трудового життя працював на машинобудівному заводі “Прогрес”, вільний від роботи час присвячуючи поетичній творчості. Його вірші друкуються в заводській багатотиражці “За технічний прогрес”, в місцевій, обласних та республіканських газетах. У своїх віршах він описує видатних жителів Бердичева, славить рідний край. Впродовж свого життя Семен Майданник видав п’ять поетичних збірок, остання з яких з’явилась у Німеччині, де поет проживає з 2000 року.

1847 р. — у Бердичеві проїздом до села Верхівня, що на Ружинщині, вперше побував французький письменник Оноре де Бальзак. У своєму “Листі про Київ” він писав про забудову міста: “Там я с изумлением узрел картину невиданную: дома в Бердичеве танцуют польку, иначе говоря, клонятся кто вправо, кто влево, кто вперед, а иные из них вообще распадаются на части; величиной они по большей части напоминают наши ярмарочные балаганы, а чистотой – свиной хлев. Для европейца, жителя Парижа, зрелище это столь неожиданно, что свыкнуться с ним удается далеко не сразу. На улицах еврейского стойбища было полным-полно евреев. Оказавшись в Бердичеве, недоумеваешь: неужели в этих домах, которые три парижских рассыльных могли бы унести с собою за один присест, в самом деле живут люди?”. Саме тоді Оноре де Бальзак також написав відомі слова, які всі, хто з любов’ю пише про Бердичів, з задоволенням цитують і сьогодні: “Тут я увидел настоящие степи, ибо Украина начинается в Бердичеве. По сравнению с нею все виденное прежде – ничто. Передо мною простиралась пустыня, царство хлебов, куперовская прерия с ее безмолвием. Здешние почвы – украинский чернозем, слой черной и жирной земли толщиной до полусотни футов, а то и больше; такие поля никогда не удобряют, а сеют на них только зерновые”.

Головна