додому Бердичів Інклюзивне навчання у місті? Поки деградуємо!

Інклюзивне навчання у місті? Поки деградуємо!

142
0

Інклюзивне навчання, яке так на слуху зараз в Україні, хоче увійти і в наше місто. Хоче, та чи зможе? 14 червня до Бердичева завітала творча педагогічна делегація з Італії, які запроваджують в України інклюзивне навчання для дітей. У приміщенні виконкому міської ради зібрались представники обласної та міської влади, викладачі ЖДУ ім. Івана Франка, заступники міського голови, представники освітян міста. З італійської сторони були присутні: Дімітріс Аргіропоулос, доктор філософії, професор Пармського, болонського та Міланського університетів, почесний професор ЖДУ ім. Івана Франка, Ерманно Мацца, професор Пармського університету, Марія-Антоніетта Маджо, координатор співпраці від ІСКОС, Даніела Інчерті, шкільний інспектор та Стефано Тодескі, шкільний вихователь.

Після привітання гостей міським головою уся делегація відправилась до Бердичівського педагогічного коледжу , де мали змогу поговорити про організацію навчально-виховного процесу у дошкільному навчальному закладі на основі інклюзивної педагогіки, про запровадження посади та діяльність вихователя підтримки. Але найважливіше, як на мене, це було обговорення теми проблеми в реалізації вихователями інклюзивної освіти в ДНЗ та шляхи їх подолання. Ось це вся офіційна та необхідна інформація. Далі потрібно написати і про мої особисті думки з цього приводу.

Усі ці бердичівські педагоги (саме бердичівські), які були присутні на офіційній зустрічі, поважно хитали головою і робили вигляд, що вони вже все про це знають і ніби вже з цим працюють. Насправді, до інклюзивного навчання в нашому місті, ще лізти і лізти. Під час свого виступу заступник міського голови, вона ж педагог, Валентина Василівна Адаменко, перераховувала, скільки дітей навчається у наших школах та садочках, сказала скільки дітей і з особливими потребами, та мала необережність назвати їх «дітьми-інвалідами». Особисто моєму обуренню не було меж, на обличчях італійських гостей теж було здивування. Люди, ви хочете до Європи, ви хочете інклюзивне навчання? То врешті-решт ми маємо запам’ятати, що у нас є діти з особливостями у розвитку, з особливими потребами та вимогами! Ці діти такі самі як і ми з вами. Просто їм потрібно для розвитку дещо інший підхід, трохи інші умови. Немає у нас «дітей-інвалідів»! Є у нас тільки залишки радянських керівників, які б воліли бачити цих дітей саме такими, як сказала заступник міського голови.

Друге, що мене дуже здивувало. Спочатку представники нашої великої педагогіки, розповідали, що вони вже впроваджують цю систему і як добре все йде у них, ну і, звісно, дякуємо меру, що він так нас підтримує. А потім та сама заступник міського голови розповідає, що у садочках та у школах у спеціальні групи дітей з особливостями у розвитку, де вони навчаються усі разом! То хіба ви не знаєте, що інклюзивне навчання – це рівний доступ усіх дітей до навчального процесу. Особливо важливо це для дітей з особливостями у розвитку. Адже якщо дитина з особливими потребами буде розвиватись у колі дітей з звичайними потребами, це сприятиме лише її всебічному розвитку. В Італії, звідки приїхали наші гості, була така чудова жінка, звали її Марія Монтесорі, чудовий педагог і лікар. Ще у XX сторіччі нею було доведено, що повноцінний розвиток дитини з особливостями може бути тільки у повному середовищі. Зібрати таких дітей до однієї кучі та навчати їх окремо – це повна деградація в освіті.

Чула думку від бердичівських вчителів про те, що таких дітей не можна пускати до школи, бо над ними будуть сміятись. У вас вкладається таке в голові??? У мене ні. Звісно, це проблема не окремого взятого нашого міста, а виховання суспільства в цілому. Більшість батьків воліє не розповідати своїм дітям про дітей з особливостями, деякі забороняють спілкуватись з такими дітками. Коли дитина підростає, і бачить іншу дитину з особливостями, найчастіше вона знущається над нею. І це не тому, що вона хоче заподіяти шкоди, це тому, що дитина не знає з чим вона стикнулась, це звичайний захисний рефлекс.

Тому не допускаючи дітей з особливостями у розвитку в загальні групи в садочках, ми щоразу робимо одну й ту саму помилку  – ми вирізаємо їх з суспільствами власними руками.

Хочеться порадити нашим освітянам перестати працювати для галочок і менше кричати про здобутки. Діти рівні у кожному садочку, у кожному місті і в кожній країні. Кожен з них особливий, просто деяким потрібно щось не таке, як усім, і від цього вони стають унікальні.

IMG_3424 IMG_3425