додому Бердичів Революція Гідності у Бердичеві: що відбулось насправді 19 лютого чотири роки тому

Революція Гідності у Бердичеві: що відбулось насправді 19 лютого чотири роки тому

210
0

Зима, що нас змінила назавжди залишилася у спогадах учасників революційних подій 2013-2014 років. Нині кожен пам’ятає ту її частинку, яку пережив особисто. Проте, час невпинно стирає деталі та важливі моменти. Цього не можна допустити, адже надто високою була ціна для української нації тієї помилки, яка була допущена в безхмарному та спокійному 2010-ому році.

Напередодні початку наступної президентської виборчої кампанії Перший інформаційний портал Наш Бердичів розпочинає серію публікацій про події, які випали на наше покоління і з яких необхідно кожному зробити висновки.

Рівно чотири роки тому, о 10 годині ранку 19 лютого 2014 року біля Бердичівського міськвиконкому розпочалась акція протесту проти вбивств та насилля, що охопили країну. Розпочалась вона хвилиною мовчання в пам’ять про загиблих активістів Євромайдану. Під час мітингу, патріоти зібрали підписи під зверненням до прокурора від імені бердичівської громади, з вимогою відкрити кримінальне провадження проти громадянина Януковича В.Ф. за узурпацію влади та кривавий терор.

Неприродньою українською мовою голова СБУ Олександр Якименко оголосив про початок проведення антитерористичної операції в Україні. Вірних синів та дочок нашої держави посіпаки Януковича  називали «екстримісько налаштованими угрупованнями». В зв’язку з чим, Служба Безпеки та Антитерористичний Центр України розпочав на території України антитерористичну операцію.

“В багатьох регіонах держави захоплюються органи місцевої влади, структури міністерства внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури, військові частини, склади з боєприпасами. Горять приміщення судів, вандали нищать приватні помешкання, вбивають мирних громадян”, – заявив голова СБУ.

Натомість, в реальності, бердичівські активісти вимагали від місцевої влади всього лише виділити у міськвиконкомі приміщення для місцевих учасників Революції Гідності, встановлення дошки для оголошень і біотуалетів для забезпечення необхідних умов перебування бердичівського майдану. На той момент, свободівці прийняли рішення, щодо проведення безстрокової акції протесту на площі Центральній. В умовах неоголошеної війни проти власного народу існувала реальна загроза вимкнення телефонів та доступу до мережі Інтернет, що у свою чергу вимагало встановлення в місті єдиної точки збору для українців.

Міський голова Василь Мазур як і під час Помаранчевої революції вже перебував на лікарняному, а його обов’язки виконував перший заступник – Іван Демусь.

Днем раніше в Києві, 18 лютого 2014 бійці спецпідрозділу «Беркут» та співробітники міліції повністю заблокували урядовий квартал, вулиці Грушевського та Інститутську. Однак активістам Майдану вдалося прорвати міліцейську блокаду по вулиці Грушевського в районі Кріпосного провулку; під контролем активістів опинився Будинок офіцерів. Після цього розпочався штурм Українського Дому підрозділами силовиків. Цього ж дня у зв’язку з «загрозою терактів» припинив свою роботу метрополітен.

Близько 20:00 відбулася друга хвиля штурму Майдану, до якої підключилися бронетехніка — два БТРи — та водомети, що прибули для підкріплення силових підрозділів. Бійці «Беркуту» та особовий склад Внутрішніх військ здійснили спроби прорватися до протестувальників з усіх боків, намагаючись знищити барикади за допомогою БТРів.

О 22:00 почалася пожежа в Будинку профспілок, у якій, згідно з даними, отриманими в лікарнях, загинуло 40—50 чоловік.

За словами колишнього очільника Генерального штабу Збройних сил України Володимира Замани, проти учасників Майдану в рамках «АТО» планувалося задіяти також армію. Для цього ще в січні 2014 під контроль Внутрішніх військ повинні були перейти армійські частини. Однак залучення військових до придушення Майдану так і не відбулося — зробити це не дозволяли законодавство та принципова позиція Замани щодо цього питання. 19 лютого 2014 до Генштабу надійшло розпорядження відправити в Київ десантників з Дніпропетровська та Миколаєва, однак внаслідок широкого розголосу в ЗМІ та гучного скандалу воно так і не було виконане.

19 лютого 2014 р на мітингу в Бердичеві виступили Олексій Побережний (голова ВО «Свобода»), Едуард Томашевський (партія УДАР), інші учасники подій на Майдані 18 лютого. Люди показували кулі, якими стріляли в мирне зібрання неподалік Маріїнського парку.

У підсумку по завершенню мітингу активісти розділились: частина з них пішою ходою рушила запланованим заздалегідь маршрутом пікетувати військову частину (26-у артбригаду), відділок поліції та прокуратуру, а решта – власними автомашинами поїхали перекривати трасу Бердичів-Житомир, щоб не допустити виїзду “тітушок” до Києва. Головною метою стало не дати змогу силовикам виїхати з міста та створити загони самооборони.

Спустившись на вулицю Вінницьку люди підписали заяву, в якій повідомляли прокурора про злочин, скоєний Януковичем, а саме – порушення Конституції України, узурпацію влади. Бердичівляни вимагали відкрити виконавче провадження по цьому факту. Прокурора на робочому місці не виявилось як і міського голови, тому спілкувалися із його заступником.

Біля КПП військової частини до велелюдної колони патріотів вийшов особисто полковник Маліновський і розповів про те, що у ввіреному йому військовому підрозділі в даний час проходять планове навчання 1000 військовослужбовців. Всі процеси відбуваються в штатному режимі, ніхто і нікуди виїжджати не збирається.

Наступним пунктом призначення став міський відділ міліції. Начальник міськрайвідділу, полковник Юрій Олефір теж особисто вийшов до колони та запевнив присутніх, що бердичівська міліція з народом. Щоправда представників міліції протягом наступного місяця на вулицях міста майже не було помітно. Ті ж хто ходив по формі обов’язково мусили ходити з жовто-блакитними стрічечками, щоб було видно кому вони служать.

Активність українців у різних містах країни дозволила деморалізувати та розтягнути силовиків, щоб не допустити їхнього подальшого накопичення в столиці. Існування кривавого режиму диктатора керованого з Кремля почав свій відлік на години…

З того дня цілодобово на Центральній площі була встановлена майданівська бочка біля якої перебували свободівці та небайдужа патріотична молодь. Таким чином, вогонь Революції горів і в Бердичеві поруч з кабінетами чиновників, дим долинав і до їх кабінетів. Хоча портрети Януковича зникли з їхніх стін задовго після його втечі з України.

20 лютого у столиці силовики почали відступати під успішним натиском протестувальників. Цього ж дня з’явилася перша інформація від активістів та працівників ЗМІ, що в місцях протистоянь на боці силовиків працюють снайпери. За словами Геннадія Москаля, в ході «антитерористичної» операції силовики застосовували спеціальні гранати, привезені з Росії. Колишній голова СБУ Валентин Наливайченко вважає, що ФСБ Росії причетна до організації та проведення «антитерористичної» операції на Майдані в лютому 2014.

І лише ввечері 20 лютого завдяки віце-спікеру Верховної Ради свободівцю Руслану Кошулинському відбулося екстрене засідання Верховної Ради, на якому були засуджені дії силовиків стосовно учасників протесту в рамках проведення «антитерористичної» операції. Реакція учасників засідання була закріплена у відповідній постанові, схваленій майже одноголосно. Згідно з цієї ж постановою, Кабмін та силові структури, що брали участь у проведенні «антитерористичної» операції, зобов’язувалися припинити насильницькі дії стосовно учасників протесту; подальше проведення «антитерористичної» операції заборонялося.

Антиукраїнська влада спровокувала смерті кращих синів і дочок України, яких у віках називатимуть Небесна сотня. Такою стала ціна необдуманого, а як наслідок фатального вибору Президента України 25 лютого 2010 року. Галочка у виборчій кабінці завжди матиме для вас наслідки, отож добре думайте…