додому Бердичів Замах на годувальницю

Замах на годувальницю

143
0

«Земля – мати багатства, а труд – його батько».
(А. Сміт, англійський економіст)

I таке неоціненне багатство без всенародного дозволу потрапило до рух наших «реформаторів». І таку унікальну землю вони пнуться викинути на ринок, як якийсь «секонхенд» від колишніх колгоспів. Сором і ганьба!

«Земля – такий товар, який кидати на вільний ринок небезпечно. Земля не повинна переходити в руки лихварів, торговців та інших, схожих на них, шляхом фіктивних угод і навіть духовних заповітів… Землю потрібно вберегти від пожадливих рук спекулянтів, для цього треба не допустити землю в розряд предметів вільної торгівлі, бо кожен предмет вільної купівлі-продажу може стати предметом спекуляції» (1889 р., журнал «Исторический вестник»).

І той, хто зуміє найближчими роками скупити землі в Україні, які вже знецінені до безглуздя, той через 20-30 років матиме на її перепродажі небачені бариші. Це, власне, і є вирішальним, хоч і прихованим, стимулом боротьби за приватизацію української землі та негайну торгівлю нею. Той, хто торгуватиме землею, торгуватиме й нами. Не забуваймо!

Але хто ж відверто сказав про це народові? Хто хоч би порадився з ним?.. Лише одиниці з народних депутатів били тривожно у дзвони, але всі телестудії зачинили (та й зачиняють) перед ними двері. Та й закордонні радники й нові, заплічні, «хазяї» б’ють у шию: не зволікайте, земля у світі дорожчає на очах!.. До того ж, більш ніж половині наших селян земля ця непотрібна – вони неспроможні її обробляти, тож віддадуть за безцінь. Як прийшла до них, так уже й піде…

Але ж кожен земельний пай-сертифікат має ціну у гривнях. Тож усім, хто буде неспроможний цю землю обробляти, треба виплатити грошовий еквівалент, а звільнену з приватної власності землю слід віддавати в оренду агроформуванням чи фермерам – нехай платять за неї у державний чи місцевий бюджет. А за кожною сільською садибою закріпити, як справді приватну власність, певну частину землі. Не може в державі вся родюча земля у приватних рухах. Це безглуздя, якщо не злочин! Бо це не гарантує продовольчої безпеки країни.

Заборона на перетворення землі на товар народилася багато століть тому. У Біблії (Старий Завіт) читаємо: «…земля не буде продаватися назавжди, бо Моя та земля, бо ви приходьки та осілі у Мене». Це мудре застереження не втратило свого глибокого змісту й донині. І Лев Толстой заявляв категорично: «…продаж землі, створеної Небесним Творцем, є диким безглуздям. Земля може належати тільки Богові і всім синам людським, які  працюють на ній. Вона є власністю всіх поколінь людей. Ніхто не може мати прав власності на землю. Той, хто володіє землею в більшому обсязі, ніж потрібно йому, щоб прогодувати себе і свою сім’ю, – винуватець злиднів і нещасть народу… Продаж землі є прихованим продажем особи в рабство…». До речі, через непримиренний спротив приватизації землі та гендлюванню нею Лев Толстой не одержав Нобелівської премії. Не продавався граф!

Торгівля землею в Україні вже була (на початку XX ст.). Ніякого добробуту українській нації тоді ринок землі не дав, а навпаки – зробив її селян злидарями. Тому то за перше десятиріччя XX століття через злидні виїхало тільки до Америки більш як 500 тисяч українських селян. Отакою була «добровільна трудова еміграція» українців із рідної Вітчизни, яку розпродували патріотам чужих держав.

І це, напревеликий жаль, починає повторюватись!

Надія Ткачук
(газета «Земля Бердичівська»,
4 березня 2011)