додому Бердичів Гармаші 26-ої артбригади повернулися додому ФОТО

Гармаші 26-ої артбригади повернулися додому ФОТО

116
0

Потяг стукотів на стиках рейок, виспівуючи тривожну пісню дороги. Схвильовано відкликалися на це стаккато биття чоловічих сердець. За вікном давно вже панувала непроглядна ніч, час від часу розчахнута спалахами ліхтарів на переїздах. Вони поверталися із зони бойових дій, де час тече по-іншому, де події пропливають, як в іншій реальності, де нерідко хочеться прокинутися і побачити рідні обличчя. Колеса вистукували ритм «Пісні повернення», і солдатські душі повнилися очікуванням, яке водоспадом наповнювало вагони.

Вже було за північ, але ті, хто перебував на залізничному вокзалі, продовжували чекати. Чекали терпляче, навіть діти. Довгі місяці розлуки навчили їх терпінню, і якісь декілька зайвих годин затримки потягу з фронту не могли вже знервувати тих, хто навчився вірити, молитися і чекати. Чекати повернення до домівок синів, чоловіків, батьків, коханих. Повернення живих і здорових зі сходу, де буває спекотно навіть взимку.

Потяг не втягувався у місто, як звичайний пасажир, а погордливо «вривався» у рідний для воїнів Бердичів, з відкритими платформами, на яких мирно дрімала втомлена війною військова техніка. Плавне гальмування, і розчиняються двері вагонів під колір хакі. Лава зустрічаючих зрушила з місця і тут же розпалася на окремі острівці, коли в неї почали вливатися піксельні джерела воїнів, що прибули.

Були поцілунки, обійми до болі у мʼязах, дитячі руки на засмаглих шиях і тихі сльози радості. Вир тихих людських емоцій наповнював привокзальний перон. За три роки війни українці навчилися не тільки стримано і професійно боронити свою Батьківщину, але й так само стримано і зовні спокійно зустрічати та проводжати своїх героїв. Проводжати на війну і проводжати в останній шлях… Ми подорослішали, стали більш свідомими, перестали вірити у міфи і почали бачити реальність. Ми змінилися, як нація, як спільнота, як люди. Українці за національністю стали українцями за переконаннями.

Бригадний оркестр грав марш, звуки якого підтверджували, що свято повернення здійснилося. Купол ночі розквітнув різнокольоровим салютом. Залунали команди на шикування. Найкращі на світі українські дівчата у національному вбранні вручили комдиву традиційний коровай із сіллю, як символ батьківської сімʼї. Коротка вітальна промова та щирі слова вдячності від командира бригади Андрія Маліновського. Причому, командир дякував не тільки своїм підлеглим за гідно виконаний свій обовʼязок по захисту країни, але й їх рідним за розуміння та підтримку.

Потім тут же на пероні було вручення нагород та лункий у тиші, що запанувала, відгук: «Служу українському народові!».

Знов короткі команди, обійми, повернення особового складу назад у вагони, адже сперш розвантаження техніки, здача зброї та майна, і лише тоді – відпочинок. Головне, що воїни вже біля рідних вогнищ.

Олег КАЛАШНІКОВ