додому Бердичів Військовослужбовці віськової частини – польова пошта В3231 вшанували своїх загиблих Героїв

Військовослужбовці віськової частини – польова пошта В3231 вшанували своїх загиблих Героїв

101
0

З тривожних і скорботних хвилин розпочали свій ранок 13 травня військовослужбовці військової частини – польова пошта В3231. Трагічні події дворічної давнини у жалобному настрої вишикували офіцерів, прапорщиків, сержантів і солдатів на плацу.

Хвилина мовчання, покладання квітів до пам’ятника Героям АТО, пам’ятне слово, відвідини кладовища… Страшно, але ці заходи, здавалося б, уже звичними стали і для військового, і для цивільного населення. Лише до одного ніколи не звикнути – до смерті, до втрат, до чорних хусток і невгамовних людських сліз.

13 травня 2014 року стався вибух самохідної гаубиці. Саме тоді поблизу с. Рівне Генічеського району Херсонської області і обірвалося життя військовослужбовців військової частини – польова пошта В3231 старшого солдата Котвіцького Володимира Вікторовича та сержанта Верещака Віктора Олександровича. Володимиру було тоді лише 20, Віктору – 42.

«Навідник підрозділу старший солдат строкової служби Котвіцький Володимир Вікторович народився 1994 р. у багатодітній селянській сім’ї. Ходив до школи, допомагав батькам і п’ятьом старшим братам вести господарство, мріяв про хорошу роботу та власне сімейне гніздо. З усіх братів Котвіцьких якраз найменший, Володя, найбільше прагнув нарешті вибратися із села та самостійно чогось досягнути у житті», ‒ згадував про хлопця заступник командира підрозділу (у якому служив військовослужбовець) по роботі із особовим складом майор Мотолига Руслан Володимирович.

Уже будучи строковиком, солдат свято вірив у те, що опинився в армії не дарма. Що з часу служби у Збройних Силах України у його житті обов’язково щось та й зміниться на краще. Вірив так само рвучко, як і його побратим, який у той злощасний день був поруч із ним.

«У нього було ще безліч планів на майбутнє: захистити рідну землю, поставити на ноги дітей, відгуляти весілля сина, успішно видати заміж доньку, ‒ з болем у серці та хрипом у голосі розповідав Руслан Мотолига про сержанта Верещака. ‒ Одружений, щасливий батько двох діточок: сина Юрія 1995 р. н. і донечки Оксани 1998 р. н. …Вітя здобув славу відповідального робітника, чуйного товариша, хорошого сім’янина та зразкового батька».

У кожного з них попереду було ще ціле життя. Та на превеликий жаль, достойних людей і справжніх захисників Вітчизни ми втратили. Втратили в одну мить. Назавжди. Страшна трагедія раптово забрала їх життя, не питаючи дозволу і залишаючи по собі лиш невгамовний біль, розруху, печаль.

Строковик, котрий сповна і не зрозумів, що воно таке – теє життя, і мобілізований, котрий, не маючи страху, був свідомий того, що у перших рядах йде туди, де, можливо, самому доведеться поглянути у вічі смерті…

Так і сталося. Відійшли у вічність. І не стане потреби уже питати «чому»: чому саме вони, чому так рано? Відійшли Героями. Гордість за їх мужність і силу, скорбота за їх життям – лише це залишається рідним.

Не забули про подвиг побратимів і співслужбовці. Після хвилини мовчання, покладання квітів і скорботного мітингу на плацу військової частини у роковини загибелі відвідали могилу Володі у Виробах Новоград-Волинського району, приїхали й до Віктора у Никонівку Бердичівського району. Укотре подякували полеглим. Розділили біль із рідними. З гордістю слухали, що про Героїв розповідають односельці. Навзаєм ділилися спогадами про спільні дні військової служби.

Нестерпно боляче, боляче дивитися в очі тим, у кого трагедія забрала сина, чоловіка, батька, брата. Гірко розуміти, що загиблих воскресити не можливо, а сердечні рани їх близьких кровоточитимуть ще довгі і довгі роки.

І ми пам’ятаємо, пам’ятатимемо завжди. Світлі спогади про нескорений дух і бойову звитягу сержанта Верещака Віктора Олександровича та старшого солдата Котвіцького Володимира Вікторовича залишаться із нами. Нехай земля їм буде пухом і нехай їх смерть не буде даремною. Миру нам і довгоочікуваної перемоги.

SAM_8862 SAM_8878 SAM_8886 SAM_8903